У Католицькій церкві погано, а поза Католицькою церквою ще гірше.
   Багатократний конвертит вертаючись до Католицької церкви

Порядок Служб



Матеріяли до курсів
Сакраментологія на Папському факультеті богослов'я Екуменічне богослов'я на Папському факультеті богослов'я Курси в Українському католицькому університеті у Львові Курси у Філософсько-Богословському Колегіумі Польської Містопровінції Чину Домініканців

Преференції

 ʳ  141


:


Лічильник відвидин

   

   


gyhelp.gifПро таїнства - Про Літургію Передшеосвячених Дарів

Марко Блаза, ісусовець

Догматичне й практичне значення Літургії Передосвячених Дарів

(MissaPraesanctificatorum)

Загально прийнято, що візантійська Літургія Передосвячених Дарів (гр. `ΗΘειαΛειτουργιατωνΠροπγιασμενων, ц.-с. Божественная Літургія Преждеосвященных) й латинська Меса Передосвячених Дарів (MissaPraesanctificatorum) – це літургійні обряди, які відправляються у певні, будні, дні Великого Посту та Великого Тижня, коли відсутнє посвячення хліба й вина, а св. Причастя уділяється з Дарів, посвячених раніше, підчас Євхаристії[1].

Основуючись на такому описі, можна було б зробити висновок, що Літургія Передосвячених Дарів є попросту розширеним, більш урочистим обрядом св. Причастя.

Проте, з іншої сторони, виринає питання щодо догматичного й практичного значення цієї Літургії – отож наведене вище визначення цієї Літургії видається спрощенням. Чому ж бо тоді у візантійському обряді ця відправа називається Літургією, коли це слово зарезервовано виключно на означення Євхаристії? Чому Кодекс Канонів Східних Церков допускає можливість прийняття треб (пожертв) на Літургію Напередосвячених Дарів, як і на Божественну Літургію, тобто Євхаристію[2]? Теж подібно, чому у латинському обряді цю літургійну відправу також назвали Месою Попередньо Освячених Дарів, якщо слово Меса тут означає Євхаристію? Чому Літургію передосвячених Дарів завжди відправляє єпископ або пресвітер, вбраний у повний літургійний одяг, як до відправи Євхаристії?

А, відтак, чи Літургія передосвячених Дарів не є своєрідною посередньою формою між відправою Євхаристії, в час якої здійснюється посвячення хліба та вина, і звичайним обрядом св. Причастя, яке приймають поза Євхаристією? А якщо це так, то у чому мала б полягати специфіка цієї Літургії?

Щоб дати відповідь на поставлені вище питання, обговоримо насамперед походження та характер цієї Літургії, авторство, час відправлення, а також її структуру у візантійському та латинському обрядах. Лише в такому контексті можна буде здійснювати, намагаючись дати відповіді на задані запитання, богословські міркування про цю Літургію в догматичному та практичному аспектах.

1.Виникнення й характер Літургії Передосвячених Дарів

У візантійській літургійній традиції Євхаристію не можна відправляти в будні Великого Посту (з понеділка по п’ятницю)[3], оскільки відправа її завжди має радісний і урочистий характер, і вважається також об’явленням Воскреслого Господа своїм учням, які впізнають його по ламанні хліба (пор. Лк. 24: 13-35)[4]. Отож, цей радісний і урочистий характер Божественної Літургії відтак не личить характеру Великого Посту, оскільки Нареченого на цей час забрано у вірних (пор. Мт. 9:15; Лк. 5: 34-35). Тому вже Лаодикійський собор, який проходив між 364 і 383 рр. постановив у канонах 49 та 51, що в час Великого Посту (крім субот і неділь) не слід жертвувати хліб і вино, ні теж згадувати торжественно мучеників, що полягало передусім у відправленні Божественної Літургії, тобто Євхаристії[5]. Таким чином будні Великого Посту на Сході стають алітургійними днями, в рамках яких служать богослужіння лише добового циклу, що входять до Часослова[6], напр. Вечірня, Утреня, Перший, Третій, Шостий та Дев’ятий часи, – але Євхаристія не відправляється.

В Олександрії, натомість, на переломі IV-Vстт. у середи й п’ятниці Великого Посту читали вибраний фрагмент Євангеліє, після чого слідувала проповідь, а опісля відправляли Літургію, – проте без посвячення Дарів (δίχα των μυστηρίων τελετης). В часи Василія Великого (330-379 рр.) своєю чергою в Малій Азії багато вірних збиралося у будні дні Великого Посту на богослужіння і з цієї нагоди запитували про можливість приступлення до св. Причастя, зокрема у середи й п’ятниці[7]. Отож, корні виникнення Літургії Передосвячених Дарів можна шукати у цій практиці.

Зробити визначення щодо виникнення Літургії Передосвячених Дарів дуже важко. Найправдоподібніше, ця Літургія має східне походження. Можливо, що первісно вона формувалась в околицях Єрусалиму, але не виключено теж, що вона має сирійське або візантійське походження.

Найправдоподібніше вона виникла на переломі V-VIстт. Перша виразна згадка про Літургію Передосвячених Дарів залишилась нам від Олександрійської Церкви, в анонімному творі „Пасхальна Хроніка” від 645 р., де говориться про херувимську пісню „Нині Сили небесні”, введену патріархом Константинополя Сергієм І у 617 р, яку співають підчас цієї Літургії[8].

А відтак найправдоподібніше, що у VIIст., Літургія Передосвячених Дарів вже сформувалась остаточно – і поширилась у східному християнстві настільки, що на Трулянському соборі у 692 р. в 52 каноні було визначено: „в усі дні Великого Посту крім субот і неділь і святого дня Господнього Благовіщення відправляється не іншу Літургію, як лише Літургію Передосвячених Дарів[9].

На підставі останнього можна зауважити, що характер цієї Літургії є дуже особливий – бо, з одного боку, її відправляють лише у ті дні, коли не можна служити Божественну Літургію, а з другого боку, вона усе ж творить можливість приступлення до Причастя. А відтак Літургія Передосвячених Дарів є своєрідним компромісом між літургійними днями, коли служиться Євхаристію, й алітургійними днями, коли відправляють лише богослужіння, освячуючи час (напр. Вечірню чи Утреню) без можливості приступлення до Причастя.

2.Автор Літургії Передосвячених Дарів

Авторство Літургії Передосвячених Дарів приписували, зокрема у першому тисячолітті християнства, багатьом відомим і шанованим святим: св. Якову, Брату Господньому, св. Петрові, св. Марку, св. Василію Великому або св. Атанасію Великому. Деякі з найстарших рукописів зі змістом цієї Літургії приписували її св. Епіфану, єпископу Саламінському, водночас інші – св. Герману І, патріарху Константинополя (715-729 рр.). Сирійська традиція, натомість, авторство цієї Літургії приписувала Северу, патріарху Антіохійському (511-518 рр.), а деякі західні літургісти вважали автором цієї Літургії св. Йоана Дамаскина (бл. 650- бл. 753 рр.).

У свою чергу в багатьох рукописах першого тисячоліття взагалі нема згадок про автора Літургії Передосвячених Дарів.

Проте від ХІІ ст. більшість рукописів приписують авторство цієї Літургії св. Григорію І Великому, папі (590-604 рр.), званому на Сході Григорієм Діалогосом (Двоєсловом), який ще папою Пелагієм ІІ (579-590 рр.) був призначений постійним представником Апостольської Столиці в Константинополі, де перебував близько 6-7 років (578-584 або 585). Після смерті Пелагія ІІ (590 р.) новим папою став сам Григорій Двоєслов. Хоча Григорій Двоєслов перебував у Константинополі, однак на основі історичних досліджень важко довести, що він є автором Літургії Передосвячених Дарів. Найбільше, що можна припустити, що він систематизував порядок цієї Літургії саме підчас свого перебування у Константинополі[10]. Таке значення цьому святому приписує візантійсько-російська і візантійсько-румунська традиція, в якій у завершючій молитві Літургії Передосвячених Дарів (гр. ΄απολυσις, цс. отпуст) згадується св. Григорія Двоєслова, подібно до того як в завершальній молитві Божественної Літургії згадується ім’я її автора – св. Івана Золотоуста або св. Василія Великого[11]. Більше того в літургійних книгах Румунської Православної Церкви ім’я св Григорія Діалогоса досі стоїть у титулі цієї Літургії[12].

Натомість у візантійсько-українській традиції у кінцевій молитві Літургії Передосвячених Дарів лише в деяких літургійних текстах згадується автора цієї Літургії[13]. У свою чергу у візантійсько-грецькій традиції в кінцевій молитві (΄απολυσις) Літургії Передосвячених Дарів автор її не згадується[14].

3.Час відправлення Літургії Передосвячених Дарів

На думку православного богослова Олександра Шмемана, дуже ймовірно, що Літургію Передосвячених Дарів первісно відправляли не лише у Великий Піст, але також і в інші пісні періоди літургійного року[15]. Проте з огляду на збільшення кількості свят, Євхаристію почали відправляти усе частіше, і таким чином Літургія Передосвячених Дарів стала богослужінням, чітко пов’язаним з Великим Постом[16].

Уже наведений вище 52 канон Трулянського синоду 692 р. дозволяє відправляти Літургію Передосвячених Дарів в усі дні Великого Посту, коли не відправляють Літургію св. Йоана Золотоустого та Літургію Василія Великого. Відтак основуючись на цьому каноні можна було б відправляти Літургію Передосвячених Дарів в усі будні дні Великого Посту.

На практиці, однак, виробився звичай, що цю Літургію відправляють насамперед у середи й п’ятниці Великого Посту[17] – крім Великої П’ятниці, яка завжди є алітургійним днем[18]. Більше того, відповідно до загальноприйнятого звичаю, відправляти цю Літургію дозволено також у понеділки, вівторки й четверги Великого Посту, зокрема коли на ці дні випадає свято із полієлеєм[19] або храмовий чи монастирський празник. До категорії свят з полієлеєм зараховують м. ін. празник св. Харлампія (10 лютого), усікновення та другого віднайдення голови св. Йоана Хрестителя (24 лютого), святих 40 мучеників (9 березня), св. Григорія Двоєслова (12 березня) й навечір’я Благовіщення (24 березня). Окрім цього Літургію Передосвячених Дарів служать у четвер 5-го Тижня Великого Посту[20] й у Великий Понеділок, Великий Вівторок і Велику Середу.

Згідно, однак, із прийнятим звичаєм понеділок і вівторок 1-го тижня Великого Посту[21] – завжди алітургійні дні, й у ці дні взагалі не можна відправляти Літургії Передосвячених Дарів, подібно як і у Велику П’ятницю[22]. (Алітургійними днями теж є решта понеділків, вівторків і четвергів Великого Посту, якщо тільки в них не відправляють з причини свята, що випадає на цей день, Літургії Передосвячених Дарів[23]).

За своєю природою Літургія Передосвячених Дарів є вечірнім богослужінням, бо – на противагу служінню Євхаристії, яку звичайно служать перед полуднем, – вона є продовженням Вечірні. А відтак, з огляду строгого дотримання євхаристійного посту, прийняття Причастя на Літургії Передосвячених Дарів вимагало від її учасників цілковитої стриманості від їжі та пиття упродовж цілого дня. Такої ж стриманості вимагала Євхаристія, яку відправляли після Вечірні перед Христовим Різдвом і перед Богоявленням, у Великий Четвер і Велику Суботу, а також на свято Благовіщення, якщо воно випадає на будній день (тобто з понеділка по п’ятницю) Великого Посту. Однак тепер Вечірні, поєднані з Євхаристією, у ці дні зазвичай відправляють перед полуднем. Літургію Передосвячених Дарів часто відправляють теж перед полуднем[24].

4.Структура Літургії Передосвячених Дарів у візантійському обряді

Якщо Літургія св. Йоана Золотоустого і Літургія св. Василія Великого складаються з проскомидії (званої теж протезис)[25], Літургії катухеменів і Літургії вірних, то Літургію Передосвячених Дарів починає одразу Літургія катехуменів, в рамках якої відправляють Вечірню і проскомидію[26]. Після Літургії катехуменів відправляють Літургію вірних, суттєвим пунктом якої є Великий Вихід, тобто перенесення раніш освячених дарів на вівтар та обряд св. Причастя. Перед Літургією Передосвячених Дарів відправляють Третій, Шостий, Дев’ятий Часи, т.з. типові Псалми, тобто Пс. 102 і 145[27] і проспівування „Блаженств” (Мт. 5: 3-12)[28]. Перед Літургією усі ієреї та диякони, які готуються відправляти[29], вбирають повні літургійні шати – так, як до відправлення Євхаристії, але при своєму убиранні вони не відмовляють жодних молитов, тільки, вбираючи деякі окремі частини літургійного одягу, промовляють: „До Господа наші молитви”[30].

Безпосередньо перед початком Літургії Передосвячених Дарів молитов, що звичайно відмовляються перед відправленням Євхаристії, не відмовляють. Але з іншої сторони, Літургію Передосвячених Дарів починає возглас „Благословенне Царство Отця, і Сина, і Святого Духа, нині, і повсякчас, і на віки віків” – як кожну Євхаристію. Після цього возгласу починається Вечірня. Далі йде Пс. 103, підчас відчитування якого ієрей стає перед Царськими Вратами та потиху відмовляє вечірні молитви, однак оминаючи перші три, бо він їх вимовить пізніше, підчас ектенії[31]. Потім диякон, а якщо він відсутній, то сам ієрей, відмовляє Велику єктенію[32], після якої починається Проскомидія (звана теж протезис), тобто приготування Передосвячених дарів. Підчас Проскомидії відмовляють три анафори, між якими відмовляють три Малі єктенії. Ці антифони – це три статії 18 катизми Псалтира: Пс. 119-123, Пс. 124-128 та Пс. 129-133[33]. У рамках відправи Проскомидії ієрей витягує з місця переховування передосвячені Дари[34] і кладе їх на дискос. Обряд проскомидії здійснюється – подібно й, як підчас Євхаристії, – на спеціальному бічному вівтарі, який грецькою називають προθεσις і жертвенник – церковно-слов’янською мовою. Підчас Проскомидії Літургії Передосвячених Дарів ієрей вливає, нічого не проказуючи, до чаші вино й трошки води. Відтак кладе на дискос т.зв. звізду[35] і покрівець, не відмовляючи звичайних молитов приготування Дарів, а лише молитву: „Молитвами святих отців наших, Господи Ісусе Христе, Боже наш, помилуй нас”, оскільки це є приготуванням освячених передше Дарів, тобто досконалої і довершеної Жертви, до якої нічого нового жодна звичайно відчитувана молитва підчас проскомидії на євхаристії не може ні внести, ні додати[36]. Після проскомидії й антифонів надходить остання, третя мала єктенія, а після неї відмовляють псалми, що як би складають суть візантійської Вечірні, а саме Пс. 140, де згадується приношення в єрусалимському храмі кадильної жертви: „Нехай направиться молитва моя, як кадило, перед тобою, підношення рук моїх, жертва вечірняя” (Пс. 140: 2). Потім ідуть Пс. 141, 129, 116 разом зі стихирами[37], після яких йде Малий Вихід. Звичайно цей вихід відбувається з кадильницею, як підчас Вечірні[38]. Але коли на Літургії Передосвячених Дарів читають Євангеліє, замість кадильниці виносять Євангеліє. Після Малого Виходу і співу головного гімну Вечірні „Світе тихий” (Φως `ιλαρον) співають прокимен[39], тобто короткий антифонний псалом[40]. Далі у рамках Літургії Передосвячених Дарів іде перше читання зі Старого Завіту, т.зв. Паремія[41]: з книги Бт. (а у Великий Понеділок, Вівторок і Середу – із Вх.), а після неї співають другий прокимен. Далі ієрей, стоячи перед вівтарем повернутий до Сходу, тобто лицем від людей, й тримаючи в обох руках свічі і кадильницю, та благословляючи ними, робить возглас: „Премудрість, прості!” Відтак повертається на Захід, тобто лицем до людей, стаючи у Царських Вратах, благословляє вірних свічею і кадильницею, кажучи: „Світло Христове просвічує всіх”. Потім, коли є такий звичай, вірні роблять три доземні поклони. Після благословення читають другу Паремію з Прип. (у Великий Понеділок, Вівторок і Середу – з Йов)[42]. Якщо наступного дня випадає якесь свято, тоді безпосередньо після цієї Паремії зачитують чергові читання зі Старого Завіту (Паремії), пов’язані з цим святим. Після Паремій співають знову Пс. 140, зразу починаючи з 2 стиха: „Нехай направиться молитва моя, як кадило перед Тобою, підношення рук моїх, жертва вечірняя”. Згідно олександрійської Пасхальної хроніки від 645 р. цей стих творив початок Літургії Передосвячених Дарів у 617 р. Цей спів у свою чергу, згідно деяких літургістів, міг бути Алілуяріоном[43], який передує читанню Євангеліє або прокименом, який передує читанню Апостола[44] на Літургії. Однак, повторний спів Пс. 140: 2-4bможливо є залишком ранньої стадії розвитку Літургії Передосвячених Дарів й виник він у ті часи, коли вона урочистого характеру ще не мала, а обмежувалась лиш до того, що в час Вечірні роздавали св. Причастя, і саме тоді як причастний (τò κοινωνικòν)[45] співали ці стихи. Якщо наступного дня обходять свято, то після повторного співу Пс. 140: 2-4b читається Апостол і Євангеліє. Натомість у Великий Понеділок, Вівторок і Середу читають Євангеліє, а Апостол відсутній[46]. Потім за чергою слідують єктенії: усильна, за оглашенних, за просвічених[47] – і відіслання оглашенних і просвічених.

Дві малі єктенії за вірних розпочинають Літургію вірних; після них слідує Херувимська пісня: „Нині сили небесні”, підчас співу якої передше освячені Дари переносять з бічного вівтаря (гр. προθεσις, ц.-с. жертвенник) на головний вівтар. Переносячи передосвячені Дари, ієрей несе дискос над головою, а чашу на рівні грудей – бо у чаші лише непосвячене вино[48]. Вірні в цей час стають на коліна чи, там де є такий звичай, припадають лицем до землі[49]. Після перенесення передше освячених Дарів на головний вівтар слідує Благальна єктенія[50] – прохання, які творяться підчас неї, характерні як для Вечірні[51], так і для Євхаристії[52].

По ектенії відмовляють Господню Молитву, після якої йде обряд св. Причастя. Після слів „Передшеосвячене святеє святим” ієрей розділює т.зв. Агнець[53] на чотири частини, і одну з них занурює в чашу із непосвяченим вином, після чого диякон, а якщо його немає, сам ієрей вливає, нічого не промовляючи, до цього вина гарячу воду (гр. ζεον, ц.-с. теплота). Після цього ритуалу слідує св. Причастя духовенства. Однак служитель (диякон, а якщо його немає – ієрей), який після Літургії Передосвячених Дарів споживатиме залишок євхаристійних дарів, підчас св. Причастя духовенства, не п’є вина із чаші. Бо, як повчають наявні літургійні приписи, хоча в чаші вино й було освячене через занурення до нього Господнього Тіла, однак переісточення цього вина у Господню Кров не відбулось, оскільки над цим вином не було вимовлено слів посвячення[54]. А тому цього вина служитель, який після закінчення Літургії, повинен спожити рештки євхаристійних дарів, не може напитись, щоб не зламати євхаристійний піст. Натомість решта служителів п’ють вино, однак не вимовляючи при цьому жодних слів.

Після св. Причастя духовенства посвячені Дари з дискосу занурюють у чашу, а далі слідує св. Причастя вірних, яке уділяють так само, як на Євхаристії[55]. Після св. Причастя Дари переносять на бічний вівтар ( гр. προθεσις, ц.-с. жертвенник), відтак відмовляють Благодарну єктенію з возгласами, характерними і для Євхаристії[56], і для Вечірні[57], заамвонну молитву й молитви, що відмовляються на закінчення Вечірні[58]. Після заамвонної молитви диякон, а якщо його немає, після закінчення Літургії сам ієрей споживає євхаристійні Дари, які залишились після св. Причастя вірних.

5.Походження і структура Меси Передосвячених Дарів в латинському обряді

У латинському обряді Месу Передосвячених Дарів відправляють лише один раз у рік – у Велику П’ятницю. Вже папа Інокентій І (401-417 рр.) в листі до єпископа Дементія писав про те, що на Заході існує апостольська традиція, за якою Євхаристії у Велику П’ятницю й Велику Суботу не відправляють[59]. Первісно у ці дні також не уділяли св. Причастя. Однак з плином часу у Велику П’ятницю почали уділяти св. Причастя в Галії і Франконії, а в VIIIст. також у головних церквах Риму. Однак на папських Літургіях Великої П’ятниці св. Причастя почали уділяти на переломі ХІІ-ХІІІ стт.

Можливо, ця практика привилась під впливом візантійської, де Літургія Передосвячених Дарів вже була поширена. Правдоподібно, однак, що з огляду на загострення приписів стосовно євхаристійного посту, які наказували кожному християнину утриматись від будь-якого споживання їжі й пиття (навіть води) від півночі до прийняття св. Причастя, значно спадала кількість вірних, які приступають до св. Причастя підчас Літургії Великої П’ятниці, так що від 1622 року св. Причастя на Месі Передосвячених Дарів приймав вже лише ієрей, який відправляв, а сама відправа цієї Літургії була перенесена на ранкові години.

Лише у 1955 році Пій ХІІ, реформуючи обряди Пасхального Трідууму, знову повернув практику св. Причастя для всіх вірних підчас Меси Передосвячених Дарів та переніс відправлення цієї Літургії з дополуденних годин на пополудень. Подібно він зробив теж з св. Месою Господньої Вечері у Великий Четвер. Натомість св. Месу Пасхальної Вігілії (кануну), яку до того часу відправляли у Велику Суботу в години до полудня, Пій ХІІ наказав відправляти у Велику Суботу після заходу Сонця. Бо реформа відправи Пасхального Трідууму була значною мірою пов’язана з полегшенням приписів щодо євхаристійного посту, у 1959 році його вже було скорочено до 3 годин і стосувався він твердої їжі й алкогольних напоїв, а зараз він повинен тривати принаймні одну годину[60].

Ці та пізніші, зокрема пов’язані з ІІ Ватиканським Собором літургійні реформи старались відтак виявити глибокий богословсько-літургійний вимір Великої П’ятниці та Меси Передосвячених Дарів, яку відправляли в цей день, а також Великої Суботи, єдиного алітургійного дня, коли в латинському обряді Євхаристії ані відправляється, ані приймається.

Месу Передосвячених Дарів у літургійних книгах тепер найчастіше називають Літургією на честь Господніх Страстей, її творять три головні, спільні для всієї латинської Церкви частини: Літургії Слова, Адорації [Поклоніння] Хресту та св. Причастя[61]. Цю великоп’ятничну Літургію слід відправляти біля 15 години або пізніше, що пов’язане насамперед з годиною смерті Спасителя (Мт. 27: 46; Мк. 15: 34). Крім цього Меса Передосвячених Дарів у латинському обряді, подібно як у візантійському, є тісно пов’язана з Вечірнею. Однак, якщо Літургія Передосвячених Дарів у візантійському обряді з Вечірнею поєднана, то в латинському обряді Меса Передосвячених Дарів як би замінює Вечірню[62].

Перед початком відправи Літургії на честь Господніх Страстей ієрей і диякон убирають повні літургійні шати червоного кольору, як до служіння Євхаристії[63]. Після чого вони у тиші направляються до вівтаря та після віддання йому честі припадають до землі лицем або приклякають. Далі слідує орація [моління], й одразу після неї – Літургія слова: перше читання (Іс 52: 13-53,12), респонсійний псалом (Пс. 30), друге читання (Євр. 4: 14-16; 5: 7-9), спів перед Євангелієм (Флп. 2: 8-9) та Євангеліє – Господні страсті за Йоаном (Йо. 18: 1 – 19: 42). Після Євангеліє можливі проголошення короткої проповіді і хвилина молінь у тиші. Літургію Слова закінчує торжественна загальна молитвою, вона полягає в тому, що після чергової інтенції [наміру-прохання], виголошеної дияконом, вірні моляться у тиші, а після кожної тихої молитви вірних ієрей вимовляє орацію, тримаючи підійнятими розкинуті руки.

Після загальної торжественної молитви йде друга частина Літургії – на честь Господніх Страстей, тобто Адорація Хреста. Вірним Хрест насамперед демонструють. Підчас показу Хреста служитель тричі проспівує: „Ось Древо Хресне, на якому зависло Спасіння світу”, на що вірні щоразу відповідають: „Ідімо з миром”. Відтак духовенство й вірні процесійно проходять перед Хрестом і віддають йому честь. Співають у цей час м.ін. гімн „Святий Боже, Святий Кріпкий, Святий Безсмертний, помилуй нас”.

Після Адорації Хреста слідує св. Причастя. На досі оголений вівтар кладуть обрус, і на нього ставлять корпорал [підєвхаристійний обрус] та месалій. Тоді диякон або, якщо його немає, сам ієрей переносить Господнє Тіло з місця переховування на вівтар. Опісля чого відмовляють Господню Молитву з емболізмом [завершенням]: „Спаси нас Господи від усякого зла” – й відповіддю вірних: „Бо Твоє є Царство, і сила і слава на віки вічні”. Молитву про мир, знак миру та спів „Агнцю Божий, ...” на цій Літургії опускають, отож ієрей одразу відмовляє потиху молитву перед св. Причастям („Господи Ісусе Христе, хай прийняття Твого Тіла...”). Відтак він приклякає, бере Малу Гостію[64] і тримаючи її дещо піднесеною, повернутий до людей, вимовляє: „Це Агнець Божий, який гріхи світу забирає. Блаженний, хто покликаний на Його шлюбну вечерю” – та разом із вірними відмовляє один раз молитву: „Господи, я негідний, щоб Ти прийшов до мене, але скажи лише слово, і моя душа буде оздоровлена”. Далі служитель приймає Господнє Тіло, після чого роздає св. Причастя духовенству та вірним. Коли вірні приймуть св. Причастя, він вміщує Найсвятіші Тайни у табернакул [дарохранильницю]. По Молитві після Причастя служитель відмовляє молитву за вірних, й у тиші відходить із помічниками до ризниці[65].

Порівнюючи сучасну структуру Меси Передосвячених Дарів латинського обряду з Літургією Передосвячених Дарів у візантійському обряді, можна зауважити певну принципову подібність, зокрема стосовно великопосного характеру цієї Літургії, її тісного зв’язку з Вечірнею, проголошенням Божого Слова у її першій частині та щодо самого обряду св. Причастя в наступній її частині, як також одягу служителів.

Однак здається, з іншого боку, що сучасне відправа Літургії Великої П’ятниці на честь Господніх Страстей у латинському обряді відхилилася від первісної цілі та функції, яку Меса Передосвячених Дарів Великої П’ятниці виконувала у цьому обряді колись. Вже навіть сама назва „Меса Передосвячених Дарів” не відома і не відчитується в латинській літургійній традиції, у якій з бл. ХІ ст. поширюється існуюча досі практика допущення вірних до св. Причастя з Дарів попередньо освячених, підчас дійсно відправленої Євхаристії[66]. Крім цього у сучасній Месі Передосвячених Дарів у латинському обряді ритуал св. Причастя дуже спрощено. У цьому контексті можна, наприклад, зауважити брак чаші з непосвяченим вином, котре споживають в час цієї Літургії у візантійському обряді, де й сам ритуал св. Причастя є більш розгорнутим, ніж у латинському обряді.

Для того, щоб краще зрозуміти сенс і символіку Меси Передосвячених Дарів латинського обряду, слід теж ознайомитися з деякими її істотними елементами, що були у ній присутні аж до реформи Пія ХІІ у 1955 р. До того часу доволі поширена була назва „Меса Передосвячених Дарів”[67], Вона складалася з трьох частин: Меси катехуменів, Адорації Хреста та св. Причастя, яке в точному сенсі й називалося Месою Передосвячених Дарів. Якщо за своєю принциповою будовою перші дві тогочасні частини цієї Літургії відповідають сучасній Літургії Слова й Адорації Хреста, то тогочасна третя частина, тобто обряд св. Причастя, був більш тоді розгорнутий, ніж тепер. Після Адорації Хреста шикувалась процесія, що прямувала до місця переховування Найсвятіших Тайн, звідки чашу, в якій була велика Гостія, посвячена спеціально для цієї Літургії у час Меси Великого Четверга, служитель переносив на вівтар. У цей час співали гімн VexillaRegisprodeunt (Підноситься Знамено Царя). Підходячи до вівтаря, ієрей ставив на ньому чашу, клякав і обкаджував її. Далі, стаючи, він у тиші клав Гостію на корпорал, і до порожньої вже чаші вливав вина та трохи води, нічого не кажучи й не роблячи над чашею знак хреста. Потім диякон накривав чашу пов’язкою, а ієрей обкаджував дари і вівтар, відмовляючи ті ж молитви, які відмовляли тоді підчас урочистої Меси зі співслужінням[68]. Однак на відміну від початку торжественної Меси зі співслужінням на Месі Передосвячених Дарів після обкаджування дарів і вівтаря служителя не обкаджували, а руки він омивав у тиші, не відмовляючи Пс. 25, 6-12. Далі служитель схилявся перед покладеними на вівтар дарами, кажучи: „У дусі покори й зі сокрушеним серцем, прийми нас, Господи. Хай наша Жертва перед тобою сьогодні буде так складена, щоб милою стала Тобі”[69]. Служитель потім повертався лицем до людей, кажучи: „Помоліться, браття, щоб мою і вашу Жертву прийняв всемогучий Бог Отець”. Потім розвертаючись одразу до вівтаря, продовжував: „Спонукані спасительним наказом й навчені Божим повчанням, насмілюємося мовити”. Відтак ієрей вимовляв Господню Молитву без прохання „але визволи нас від лукавого”, яке відмовляли вірні. Після емболізму „Просимо, визволи нас, Господи” під Гостію, що досі лежала на корпоралі, ієрей підкладав патену (лат. літургійний аналог дискоса, однак із вищими краями – прим. перекл.). Далі служитель підносив Гостію так, щоб її міг побачити народ, після чого розламував її на три частини. Останню з них занурював до чаші, однак нічого не вимовляв. Возглас „Мир Господній хай завжди буде з вами” і спів „Агнце Божий” оминалося. Після звичайних молитов[70] служитель споживав Гостію, кажучи „Тіло Господа нашого, Ісуса Христа, нехай обереже мою душу для життя вічного”. Далі без слів служитель випивав вино з чаші. Відтак із молитвою „Що ми прийняли устами” робив очищення чаші, після чого служитель зі співслужачими направлялись у тиші до захристії [паламарки][71]. Після Літургії відмовляли Вечірню й оголювали вівтар [72].

6.Догматичні та практичні висновки

У контексті поставлених у вступі цієї статті питань, та після представлення походження, характеру, авторства, часу відправлення й структури Літургії Передосвячених Дарів у візантійському обряді та Меси Передосвячених Дарів в латинському обряді, далі вкажемо на деякі суттєві висновки догматичного й практичного планів, зроджені богословськими рефлексіями щодо цієї Літургії.

6.1. Посвячення вина підчас Літургії Передосвячених Дарів?

На основі зобов’язуючих літургійних приписів візантійського обряду диякон, а якщо його немає – сам ієрей, який після Літургії Передосвячених Дарів повинен спожити євхаристійні дари, які залишаються, не п’є вина із чаші підчас св. Причастя духовенства, щоби не порушувати євхаристійного посту. Бо хоча в рамках обряду св. Причастя ієрей занурив частички посвячених Видів до чаші з непосвяченим вином, через що це вино стало посвяченим, проте переісточення цього вина у Господню Кров не відбулося, оскільки над цим вином слів посвячення не було вимовлено[73]. У цьому контексті з’являється питання про сенс вживання того ж вина в Літургії Передосвячених Дарів візантійського обряду. У свою чергу в латинському обряді внаслідок реформи Пія ХІІ 1955 р. обряд св. Причастя на Месі Передосвячених Дарів було спрощено та принагідно відмовилися від чаші з непосвяченим вином, оскільки воно слугувало лише для запивання спожитої, посвяченої служителем Гостії. Натомість у візантійському обряді це непосвячене вино зараз слугує для запивання св. Причастя, яке споживають священнослужителі, а при св. Причасті вірних це вино дозволяє забезпечити євхаристійним дарам ту ж консистенцію, яку вони мають підчас Причастя на Євхаристії. Завдяки цьому ієрей уділяє св. Причастя вірним ложечкою в ідентичний спосіб, що й на Євхаристії[74]. Однак з огляду на те, що вино у чаші непосвячене, подібний спосіб уділювання св. Причастя вірним може вести до чисто казуїстичних питань, як то: чи не можна говорити про порушення євхаристійного посту вірним, який приймає св. Причастя, якщо на його язик спершу потрапила крапля непосвяченого вина, й лише після неї посвячений Вид? У цьому контексті здається, що вживання чаші з непосвяченим вином на Літургії Передосвячених Дарів у візантійському обряді має певні переваги, хоч також і творить проблеми як богословського, так практичного характеру. З іншого боку, виникає питання: чи присутність чаші з непосвяченим вином на Літургії Передосвячених Дарів мала впродовж віків те саме значення і завдання, що й сьогодні? Чому на цій літургії як у візантійській традиції, так і в латинській вживали чашу із непосвяченим вином? Звідки в латинському обряді у тексті Меси Передосвячених Дарів, що був у вжитку до реформи, яку в 1955 р. провів Пій ХІІ, взялися тексти, читані підчас Євхаристії, та пов’язані з принесенням Жертви? (йдеться про момент, коли ієрей схилявся перед дарами, принесеними на вівтарі, кажучи: „У дусі покори та зі сокрушеним серцем прийми нас, Господи. Хай наша жертва так буде Тобі сьогодні принесена, щоби була мила Тобі”, й далі повертався лицем до народу, кажучи: „Помоліться, браття, щоб мою і вашу Жертву прийняв всемогутній Бог Отець”[75]. Чи приносив ієрей підчас цієї Літургії Жертву? Однак, щоб говорити про принесення євхаристійної Жертви, підчас Літургії повинно відбутись посвячення дарів[76]. Проте, якщо б підчас Літургії Передосвячених Дарів відбулось посвячення дарів, то чим би ця Літургія мала різнитися від відправи Євхаристії?

Дуже ймовірно, що причин виникнення Літургії Передосвячених Дарів слід шукати у перших часах переслідування Церкви, коли християни часто, якщо не щоденно, приймали св. Причастя вдома. З цією метою після недільної Євхаристії Господнє Тіло вони брали із собою. Могли також брати з собою Господню Кров, але це безсумнівно було більш складним із практичного огляду. Туртуліан (бл.150 – бл. 220 рр.) та Василій Великий (330 -379 рр.) згадують про споживання у приватним домах лише Господнього Тіла. Найімовірніше з практики св. Причастя в приватному домі, яке вірні уділювали собі навзаєм, пізніше виникла Літургія Передосвячених Дарів[77].

Одне із найстарших і серйозних джерел стосовно Літургії Передосвячених Дарів походить із ХІ ст. – це лист, написаний невідомим Константинопольським патріархом до певного єп. Павла Калліполійського (місцевості у південній Італії). Патріарх пише, що до Літургії Передосвячених Дарів підчас Євхаристії у неділю готується Господнє Тіло, якого однак не насичують Господньою Кров’ю. Він пише, що в цьому нема потреби, оскільки Літургія Передосвячених Дарів здійснюється лише через посвячення чаші[78]. Однак далі він пише, що приготовляючи св. Причастя підчас відправи Євхаристії для пустельників і хворих, що перебувають у своїх домах, Господнє Тіло насичують Господньою Кров’ю. Іншим важливим свідоцтвом є відповідь патріарха Константинополя Михайла ІІ Курку аза (1143-1146 рр.), що міститься в „Повідомленні Цісареві”, де він написав, що в неділю Великого Посту приготовляється на Літургію Передосвячених Дарів Господнє Тіло, на яке не наливають ні краплини Господньої Крові. Господнє Тіло так зберігається аж до часу, коли відправляють Літургію Передосвячених Дарів. І вже підчас цієї Літургії ієрей занурює Господнє Тіло до чаші, та в той спосіб вино перетворюється у святу Господню Кров і його вважають переісточеним (признается прелагающимся)[79].

Наведені свідоцтва є важливими, оскільки походять із Константинополя, який був у той час літургійним центром християнського Сходу. Подібні свідоцтва маємо з Едесси на рубежі VIIVIII ст., а також з Риму[80]. Отож ця традиція була відома всій Церкві.

Проте, з іншого боку, існуюча в латинській літургійній традиції практика посвячення вина через змішування, звана consecratio per commixtionem або consecratio per contactum була радше пов’язана з самою відправою Євхаристії, ніж із Месою. Оскільки дбайливо дотримувалися давньої практики, щоб на Євхаристії посвячувати лише одну чашу з вином (принцип unitas calicis), то приготовлялося також кілька чаш із непосвяченим вином, посвячення яких здійснювали через додавання до них частинки Господньої Крові або занурення частки Господнього Тіла. Також багато контроверсій й дискусій викликала на Заході молитва, яку вимовляли підчас самого змішування Видів на Євхаристії – через слово consecratio, яке вона містила[81].

У візантійській літургійній традиції, у свою чергу, згідно вказаних свідоцтв можна зауважити, що існувало два види передосвячених дарів: першим з них було Господнє Тіло, насичене Господньою Кров’ю, призначене виключно для відправлення Літургії Передосвячених Дарів, а другим видом – Господнє Тіло, насичене Господньою Кров’ю, що було призначена для причастя пустельників або хворих. Підчас Літургії Передосвячених Дарів ієрей занурював частицю Господнього Тіла, не насиченого Господньою Кров’ю, до чаші з непосвяченим вином, не вимовляючи слів посвячення. Згідно існуючих джерел, після занурення Господнього Тіла до чаші, ієрей лише вимовляв: „Причастя Святого Духа” або „Благословенний Бог наш, завжди, нині і повсякчас, і на віки віків”[82].

Проте з кінця ХІІ ст. практика насичення Господньою Кров’ю Господнього Тіла, призначеного для Літургії Передосвячених Дарів, стає щораз більш відома. Припускають, що це було пов’язане з сильним поширенням уділювання передше освячених дарів не лише хворим, але й навернутим з єресі, молодожонів підчас шлюбу, цісарям підчас коронації, високим державним урядникам у день призначення та нарешті людям, які постилися до вечора. Однак це насичення Господньою Кров’ю Господнього Тіла мало завданням лише збереження краплі Господньої Крові з відправленої Євхаристії. Попри це надалі вважали, що першість належить практиці, якої притримувались в Константинополі, – щоб Господнього Тіла, призначеного для Літургії Передосвячених Дарів, не насичувати Господньою Кров’ю[83]. Бо вплив на зміну богослов’я і практики стосовно Літургії Передосвячених Дарів мала насамперед схоластична теологія. Під її впливом православний київський митрополит Петро Могила у 1646 р. повчав у Євхалогіоні[84]: Коли [ієрей] із чаші п’є чи подає диякону, нічого не каже, бо це є звичайним вином, а не Господньою Кров’ю, що вживається чисто з ритуальних причин, замість полоскання уст[85]. Своєю чергою у московському Літургіконі[86] від 1676 р. про вино в чаші написано, що воно посвячене через вкладення до нього часточки [посвячених Видів], але не переісточене (не пресущественно) в Господню Кров, оскільки не було над ним вимовлено слів посвячення, як це є на Літургіях Василія Великого та Йоана Золотоустого[87]. Це вчення досі є зобов’язуючим у візантійсько-російській літургійній традиції.

У розбіжностях щодо способу підходів до чаші на Літургії Передосвячених Дарів є чотири принципово відмінні практики візантійської літургійної традиції. У візантійсько-грецькій традиції практикується посвячення через змішування (consecratio per commixtionem), і тому вино у чаші трактують як Господню Кров[88]. У візантійсько-російській традиції вино в чаші вважають лише поблагословенним, і тому його споживають без промовлювання будь-яких слів, а представники духовенства, які повинні спожити євхаристійні дари після св. Причастя вірних, щоб не зламати євхаристійного посту, до того часу не п’ють вина з чаші. У візантійсько-українській традиції духовенство вина з чаші взагалі не споживає, що прямо вказує на те, що це вино не вважається посвяченим[89]. Натомість у візантійсько-румунській традиції вино в чаші не трактують як посвячене, хоча трапляється, що це вино споживають усі представники духовенства[90]. Але, з іншого боку, у візантійсько-румунській традиції буває, що св. Причастя вірним уділяють виключно Тілом Господнім з дискосу.

Із цих рефлексій виникає, що Літургія Передосвячених Дарів з догматичної та практичної точок зору має безсумнівно нижчий ранг, ніж повна відправа Євхаристії, але з іншого боку вона не є звичайним обрядом св. Причастя, уділюваного поза Євхаристією. А тому Літургія Передосвячених Дарів візантійського обряду не є звичайною Вечірнею, поєднаною з обрядом св. Причастя. Про специфічний ранг цієї Літургії до того ж може свідчити й факт, що літургійні приписи дозволяють єпископу підчас її відправлення уділяти дияконські свячення[91].

З одного боку, підчас цієї Літургії посвячення хліба і вина немає, але з іншого – залишається неясним питання посвячення вина підчас цієї Літургії. Отож чи не слід було б повернутися до первісного вчення про посвячення вина per commixtionem підчас Літургії Передосвячених Дарів, якщо і досі для збільшення кількості свяченої води практикують змішування її з непосвяченою водою або ж доливання посвяченої хрещальної олії до непосвяченої олії з метою збільшення її кількості[92]? Та, можливо, власне посвячення вина per commixtione й має бути вершиною та суттю Літургії Передосвячених Дарів? Чи задля уникнення зловживань вчення про посвячення вина per commixtione не слід було б обмежити виключно до Літургії Передосвячених Дарів, яку відправляє єпископ чи пресвітер у повних літургійних шатах, як до відправи Євхаристії? Чи відтак в латинському обряді не слід було б на Літургії Передосвячених Дарів вернутися до практики вживання чаші із непосвяченим вином?

6.2.Приймання пожертв на відправу Літургії Передосвячених Дарів

Подібно, як і в Кодексі Канонічного Права, що зобов’язує в латинській Церкві, Кодекс Канонів Східних Церков дозволяє приймати пожертви на відправу Євхаристії. Крім того ККСЦ стверджує, що можна також, якщо так дозволяє законний звичай, приймати пожертви за Літургію Напередосвячених дарів (...)[93]. Тут, у контексті існуючої в латинському обряді практики можливості прийняття пожертв (стипендій) виключно на Євхаристію, зроджується кілька запитань[94]. Бо закон східних католицьких Церков вказує не так на те, що саме прийняття пожертв (стипендій) пов’язане власне з Євхаристією, як на загальну поширеність цього звичаю в Церкві. І звичай прийняття пожертв на Євхаристію на Сході є настільки поширеним, що у багатьох регіонах як католицькі візантійського обряду, так навіть і православні ієреї, з огляду на чисельно прийняті пожертви, почали відправляти Євхаристію у будні Великого Посту (з понеділка по п’ятницю), коли відправу Євхаристії літургійні приписи забороняють[95].

Однак, з іншого боку, законодавство східних католицьких Церков показує, що якоїсь суттєвої взаємозалежності між пожертвою (стипендією) та відправою Євхаристії зауважити не можливо і що, ймовірно, не можна було б заборонити прийняття пожертв із причини відправ Утрені чи Вечірні або іншого богослужіння, якщо такий звичай б десь існував. Якщо згідно сучасних католицького і православного богословських вчень прийнято, що підчас Літургії Передосвячених Дарів посвячення вина немає, це означає, що ця пожертва (стипендія) більш пов’язана зі звичаєм, ніж із самим посвяченням дарів. Ця пожертва Літургії Передосвячених Дарів не є навіть тісно пов’язаною з прийняттям ієреєм на цій Літургії св. Причастя, тоді як східне законодавство могло б також дозволити приймати св. Причастя в намірі жертводавця.

На значення звичаю Церкви у цьому питанні вказує також той факт, що якщо Кодекс Канонів Східних Церков допускає можливість прийняття пожертв на Літургію Передосвячених Дарів, то латинський Кодекс Канонічного Права не робить цього для Літургії Передосвячених Дарів, яку відправляють у Велику П’ятницю. Однак, чи слід було б повертати чашу з непосвяченим вином на Месі Передосвячених Дарів, щоб могти приймати пожертву за неї, якщо б у латинському обряді повертатися до первісного вчення про посвячення вина підчас Літургії Передосвячених Дарів per commixtione разом із збереженням дозволу прийняття пожертви на цю Літургію?

6.3.Євхаристійне почитання підчас Літургії Передосвячених Дарів

Відповідно до духу візантійського богослов’я почитання євхаристійних дарів повинно відбуватись лиш у рамках відправи Євхаристії, бо почитання поза Євхаристією відділяє євхаристійну Жертву від св. Причастя. Православний богослов Павєл Євдокімов навіть вважав, що таке почитання прямо перечить Успенню, бо носить земний характер, а присутність Христа тут є майже фізична[96].

Проте у цьому контексті виникає питання: яке значення євхаристійне почитання має у візантійському богослов’ї на Літургії Передосвячених Дарів? Бо ж, видається, підчас Літургії Передосвячених Дарів євхаристійне почитання значно більш виявлене та розгорнуте, ніж підчас відправи Євхаристії. Уже підчас проскомидії, якщо передосвячені дари переносять з головного вівтаря на бічний (гр. προθεσις, ц.-с. жертвенник), то ієрей при перенесенні робить доземний поклін[97]. Своєю чергою, коли ієрей переносить передосвячені дари підчас Великого Виходу, вірні припадають лицем до землі, так що не дивляться на ієрея, який несе дари. Натомість одразу після Великого Виходу всі роблять три доземних поклони[98].

З одного боку, тут йдеться про вшанування дарів, які на противагу до ще непосвячених дарів, переношуваних на євхаристійному Великому Вході, були попередньо освячені. Проте з іншого боку у візантійській літургійній традиції клякання й доземні поклони тісно пов’язані з покутою і постом, і зокрема з Великим Постом[99]. Отож, важко однозначно відповісти на питання: чи це розгорнуте євхаристійне почитання на Літургії Передосвячених Дарів виникло у візантійській літургійній традиції насамперед з огляду пошанування передосвячених дарів чи у зв’язку з великопосним характером цієї Літургії.

6.4.Висновки з часу відправляння Літургії Передосвячених Дарів

Літургію Передосвячених Дарів сьогодні відправляють передусім у середи та п’ятниці Великого Посту, а також у Великі Понеділок, Вівторок і Середу. Проте, якщо цю Літургію завжди поєднано з відправою Вечірні, яка у візантійському обряді починає наступний літургійний день, то це означає, що Літургію Передосвячених Дарів по суті відправляють у четверги й суботи Великого Посту та у Великі Вівторок, Середу і Четвер[100]. У суботи Великого Посту й у Великий Четвер натомість відправляють Євхаристію[101]. Чи означає це, що в усі суботи Великого Посту та Великий Четвер у візантійському обряді вірні мають змогу приступити до св. Причастя двічі, тобто перший раз – підчас Літургії Передосвячених Дарів та вдруге – підчас Євхаристії? Як це, однак, співвідноситься з візантійською практикою й літургійною традицією, що дозволяють вірним приймати св. Причастя лише раз на день? І більше того, чи початок літургійного дня на Вечірні не означає також, що у Великий Четвер Вечірню відправляють двічі, тобто перший раз – підчас Літургії Передосвячених Дарів у Велику Середу, а другий – у Великий Четвер підчас Літургії Василія Великого?[102] У латинському обряді, в свою чергу, оскільки св. Меса Господньої Вечері, яку відправляють у Великий Четвер ввечері, розпочинає Пасхальний Трідуум, то чи не починає вона цим наступний літургійний день, тобто Велику П’ятницю? Якщо так, то це могло б означати, що у Велику П’ятницю вірні мають змогу двократно приступати до св. Причастя: перший раз – на св. Господній Вечері, та другий – на Месі Передосвячених Дарів.

6.5.Проблема уділювання св. Причастя з посвячених попередньо, підчас Євхаристії, дарів у латинському обряді

Суть і значення великоп’ятничної Меси Передосвячених Дарів затерлись з огляду на те, що в латинській літургійній традиції з ХІ ст. почала поширюватись існуюча ще досі практика допущення вірних до св. Причастя з дарів, освячених попередньо, підчас дійсно відправленої Євхаристії. З іншого боку у візантійській літургійній традиції уділювання св. Причастя підчас Євхаристії з попередньо освячених дарів є немислима. Тому ідея і значення Літургії Передосвячених Дарів у цій літургійній традиції є більш прозорі та зрозумілі, ніж на Заході. Однак також на Заході папа Венедикт XIV в енцикліці Certiores effecti від 1742 р. висловився за прийняття св. Причастя з актуально відправлених дарів. Він проте допускав уділювання св. Причастя з попередньо освячених дарів, підчас дійсно відправленої Євхаристії. Подібну позицію зайняв Пій ХІІ в енцикліці Mediator Dei від 1947 р.[103] ІІ Ватиканський собор у свою чергу в Конституції про Літургію ствердив: „Дуже доручається оцю досконалішу участь у Службі Божій, коли то, після причастя ієрея, вірні приймають Тіло Господнє з того самого Жертвоприношення”[104]. Зближення до цього побажання було б, з одного боку, поверненням до первісної практики цілої Церкви, а з другої дозволило б наново відкрити вірним латинської традиції літургійний сенс і значення великоп’ятничної Меси Передосвячених Дарів, що сьогодні відома під назвою Літургії на честь Старостей Господніх.

7.Висновок

В результаті здійснених у цій статті рефлексій стосовно догматичного і практичного значення Літургії Передосвячених Дарів постали проблеми, які ще очікуватимуть свого розв’язку. Мова, у першу чергу, про уточнення особливостейЛітургії Передосвячених Дарів, яка є своєрідним мостом між відправленням Євхаристії й обрядом св. Причастя поза Євхаристією. А з другого боку, виникає питання стосовно посвячення євхаристійних дарів, зокрема можливості посвячення без слів – лише через змішування (consecratio per comixtionem, consecratio per contactum), і подальших наслідків цього вчення.

Можливість прийняття пожертв (стипендій) на Літургію Передосвячених Дарів у східних католицьких Церквах є, натомість, нагодою до здійснення рефлексій щодо дуже поширеного звичаю прийняття пожертв на Євхаристію. Літургія Передосвячених Дарів велить теж задуматись над значенням і різними вимірами євхаристійного почитання та над відліком літургійного часу. Більше того, ця Літургія краще і глибше показує сенс уділювання св. Причастя вірним з дарів, актуально посвячених підчас Євхаристії. У цьому контексті Літургія Передосвячених Дарів у візантійському обряді може допомогти наново відкрити сенс великоп’ятничної Меси Передосвячених Дарів у латинському обряді. Натомість власне догматичне і практичне значення Літургії Передосвячених Дарів як на Сході, так і на Заході, може викликати поглиблення рефлексій, зокрема в областях євхаристійного, екуменічного, а також пастирського богослов’я і катехизи.

Підсумок

Загально прийнято, що візантійська Літургія Передосвячених Дарів (the Liturgy of the Presanctified) і латинська Меса Передосвячених Дарів (the Mass of the Presanctified) є літургійними обрядами, відправлювані у певні будні Великого Посту й Великого Тижня, підчас якого нема посвячення хліба і вина, але св. Причастя уділяють із дарів, посвячених раніше, підчас Євхаристії. На основі такого опису можна було б зробити висновок, що Літургія Передосвячених Дарів є попросту розгорнутим, більш урочистим обрядом св. Причастя. Але, з другого боку, виникають суттєві запитання стосовно догматичного й практичного значення цієї Літургії, і наведене визначення видається надмірним спрощенням. Бо ж чому у візантійському обряді це богослужіння називають Літургією, якщо це слово тут затримане виключно для означення Євхаристії? Чому Кодекс Канонів Східних Церков допускає можливість прийняття пожертв (offerings) на Літургію Передосвячених Дарів так, як на Божественну Літургію (Divine Liturgy), тобто Євхаристію? Чому Літургію передосвячених Дарів відправляє завжди єпископ чи пресвітер, вбраний у повні літургійні шати, як до відправи Євхаристії? Відтак чи Літургія Передосвячених Дарів не є своєрідною посередньою формою між відправою Євхаристії, в час якої здійснюється посвячення хліба і вина, та звичайним обрядом св. Причастя поза Євхаристійною відправою? Якщо так, то у чому полягала б специфіка цієї Літургії?

Після обговорення походження, характеру, авторства, часу відправлення та структури Літургії передосвячених Дарів у візантійському обряді і Меси передосвячених Дарів у латинському обряді були зроблені рефлексії щодо догматичних і практичних наслідків, пов’язаних з цією Літургією. Найбільше місця тут було виділено питанню посвячення вина в чаші через занурення до неї Господнього Тіла (consecratio per commixtionem, consecratio per contactum). Бо якщо первісно навчали про посвячення вина в чаші на Літургії передосвячених Дарів, то з ХVII ст.. під впливом схоластичного богослов’я вважалось, що після занурення частиці Господнього Тіла до чаші з вином це вино є освячене (is blessed), але не переісточене в Господню Кров, оскільки над ним не були вимовлені слова посвячення. Також здійснено розгляд питання про можливості прийому пожертв (offerings) на Літургію Передосвячених Дарів в контексті поширеної у всій Церкві звичаю прийнять пожертв на Євхаристію. Відтак вказано джерела розвитку євхаристійного почитанняпідчас цієї Літургії та нанаслідки із часу відправи цієї Літургії. На кінець було також заторкнуто проблему уділювання св. Причастя з Дарів, освячених попередньо, підчас Євхаристії, в латинському обряді, який творить перешкоду для кращого і глибшого розуміння мети й завдань великоп’ятничної Меси Передосвячених Дарів в латинському обряді.



[1] Пор. Gerard O’Collins SJ, Edward G.Farrugia SJ, Zwizy Sownik Teologiczny, WAM, Krakw 1993, с.143. У нашій статті визначення „передосвячені дари” означає те ж, що „посвячені дари”.

[2]Пор. Кодекс Канонів Східних Церков (латинсько-українське видання), в-во ОО. Василіан Рим -1993.(далі - ККСЦ), кан. 715 2.

[3] Відповідно до 64 канону Апостольських правил у візантійській літургійній традиції в неділю та суботу, окрім лише Великої Суботи, не слід постити; пор. Правила Православной Церкви cъ толкованiями Никодима, епископа Далматинско-Истрiйскаго, Международный Издательский Центр Православной Литературы, Санкт-Петербургъ 1911-1912, репринт 1994, т. I, с. 141-142; пор. Ioan N. Floca, Canoanele Bisericii Ortodoxe. Note i comentarii, Polsib S.A., Sibiu 1992, с. 4 (у румунському виданні це є 66 каноном). Апостольські правила – це збірка канонічних приписів, створена у кінці ІІІ – на початку ІV-го століть, авторство яких приписується Апостолам.

[4] Пор. Aleksander Schmemann, Wielki Post, Drukarnia Diecezji Biaostocko-Gdaskiej, Biaystok 1990, с. 28-29.

[5] Пор. Правила Православной Церкви cъ толкованiями Никодима, епископа Далматинско-Истрiйскаго, цит. вид., т. II, с. 111-112; Ioan N. Floca, Canoanele Bisericii Ortodoxe. Note i comentarii, цит. вид., с.228-229.

[6] Часослов, гр. Хорогіон у візантійській літургійній традиції є відповідником Літургії Годин у латинському чині.

[7] Пор. Ene Branite, Liturgica special pentru facultaile de teologie, Nemira, Bucureti 2002, с. 253-254.

[8] Е. Branite, цит.тв., с.254.

[9] Правила Православной Церкви cъ толкованiями Никодима, епископа Далматинско-Истрiйскаго, цит. вид., т. I, с. 537; Ioan N. Floca, Canoanele Bisericii Ortodoxe. Note i comentarii, wyd. cyt., s. 136.

[10] E. Branite, цит. тв., с. 254-255; пор. Konstanty Bondaruk, Nauka o naboestwach prawosawnych, wydanie prawosawnej diecezji biaostocko-gdaskiej, Biaystok 1987, с. 83.

[11] Константин Никольский, Пособіе къ изученію устава богослуженія Православной Церкви, Санкт-Петербург 1900, государственная типографiя, с. 491: Наконец, на отпусте Священникъ воспоминает: «Иже во святых отца нашего Григорiя Двоеслова, т.е. трудившагося въ состовленiи литургiи преждеосвященных даров»; Liturghier, Editura Institului Biblic i de Misiune al Bisericii Ortodoxe Romne, Bucureti 2000, с. 297; Liturghier, Tipolitografia Trullo s.r.l., Roma-Blaj 1996, с. 162.

[12] Пор. Liturghier, Editura Institului Biblic i de Misiune al Bisericii Ortodoxe Romne, Bucureti 2000, s. 264: Dumnezeiasca Liturghie a Darurilor Mai nainte Sfinite numit i a Sfntului Grigorie Dialogul.

[13] Ісидор Дольницький, Типик Української Католицької Церкви, Видавництво ОО Василіян, Рим 1992, с. 604: На відпусті цієї Літургії не згадується автор; Божественна Літургія Передшеосвячених Дарів, Рим 1984, с. 93-94; Прийдіте поклонімся. Молитовник, “Свічадо”, Львів 1998, с. 471-472.

[14]΄Aνθολογιον των `ιερων ΄ακολουθιων του `ολου΄ ενιαυτου, τομος Α’, ΄εκδοσεις „΄Ορθοδοξος Κυψελη”, Θεσσαλονικη 1992, с. 372. Далі: ΄Aνθολογιον.

[15] На підтвердження цієї тези може слугувати досі існуючий літургійний припис стосовно передпразничних днів до свят Різдва Господнього і Богоявлення. Коли якесь із цих двох свят випадає на неділю або понеділок, то в переддень свята, що випадає на суботу або неділю, посту немає. Проте у п’ятницю перед Різдвом Христовим або Богоявленням за цих обставин Євхаристію не служать, оскільки це є алітургійний день, пор. К. Никольский, цит. тв., с. 544 i 552-553.

[16]A. Schmemann, цит. тв., с. 36.

[17] Можливо, цей звичай відправляти Літургію Передосвячених Дарів у середи й п’ятниці Великого Посту пов’язаний з тим, що у деяких місцевих Церквах (Єрусалим, Кіпр, Месопотамія) у ІV-V стт. поза Великим Постом відправлялось Євхаристію лише в неділю, свята, середи й п’ятниці; Robert F. Taft SJ, Beyond East and West. ProblemsinLiturgicalUnderstanding, EdizioniOrientaliaChristiana & PontificalOrientalInstitute, Rome 2001, с. 92-93.

[18] Винятком є ситуація, коли свято Благовіщення у даному році випадає на той самий день, що й Велика П’ятниця. Тоді у Велику П’ятницю служать Євхаристію – Літургія св. Йоана Золотоустого; K.Bondaruk, цит. тв., с. 147; К. Никольский, цит. тв., с. 617; І. Дольницький, цит. тв., с. 268 i 393.

[19] Слово полієлей походить від грецького πολυελεος, тобто дослівно „багатий милосердям” (від πολυς– чисельний, ελεος – милосердя). Ця назва виникла зі стиха Пс. 135 (нумерація за Септуагінтою), що входить до складу Утрені, в якій рефреном повторюються слова „Яко во вік милость Його”. Полієлей співають на Утрені лише у великі празничні згадування святих.

[20] Нумерація літургійних тижнів у візантійському обряді протилежна прийнятій у латинському: п’ятий тиждень Великого Посту – це тиждень перед 5-ю Неділею Великого Посту.

[21] Йдеться про понеділок і вівторок перед 1-м Тижнем Великого Посту.

[22] Liturghier, Editura Institului Biblic i de Misiune al Bisericii Ortodoxe Romne, Bucureti 2000, с. 261-262; E. Branite, цит. тв., с. 255; K.Bondaruk, цит. тв., с. 141. Ще в середині ХІХ ст. у Києво-Печерській Лаврі Літургію Передосвячених Дарів відправляли у всі будні дні Великого Посту (від понеділка до п’ятниці) крім понеділка і вівторка 1-го тижня Великого Посту, тобто перед 1-ю Неділею Великого Посту (пор. К. Никольский, цит. тв., с. 469).

[23] До алітургійних днів належать також середи й п’ятниці Сиропусного тижня, що передує Великому Посту. У ці дні не передбачається відправ Євхаристії чи Літургії Передосвячених Дарів. Однак якщо в якийсь із цих днів випаде свято Стрітення Господнього (2 лютого) або святого покровителя храму чи монастиря, тоді Євхаристію відправляють. Проте якщо на середу чи п’ятницю Сиропусного тижня випадає інше свято, тоді воно переноситься, відповідно, з середи на вівторок або з п’ятниці на четвер: К. Никольский, цит. тв., с. 584-586; пор. І. Дольницький, цит. тв., с. 333: Хоч за уставом в середу і в п’ятницю Літургія не відправляється, ані Напередосвячених, одначе, Львівський Синод дозволяє нашим церквам відправляти і в ці дні Літургію Золотоустого.

[24]Пор. A. Schmemann,цит. тв., s. 34. У східних католицьких Церквах відповідно до канону 707 1 ККСЦ євхаристійний піст не повинен тривати весь день аж до заходу сонця. А відтак там, де євхаристійний піст був скорочений, також дуже зручно Літургію Передосвячених Дарів відправляти у вечірні години. У свою чергу в Православній Церкві вже з вечора доби, яка передує прийняттю Причастя, слід стримуватись від їди й пиття. Євхаристійний піст повинен тривати не менше 8 годин. Пор. K.Bondaruk, цит. тв., с. 160.

[25] Слово проскомидія походить від грецького `η προσκομιδή, що означає жертвування, а в свою чергу слово протезис (`η προθεσις) означає представлення, приношення чогось. У рамках Євхаристії проскомидія складає її першу частину, підчас якої ієрей приготовляє хліб і вино.

[26] Тут йдеться про приготування передосвячених дарів.

[27] Нумерація псалмів у цій статті подається за Септуагінтою, бо джерельним біблійним текстом для візантійської літургійної традиції є Септуагінта.

[28] К. Никольский, цит. тв., с. 471; у візантійсько-грецькій традиції перед Літургією Передосвячених Дарів відмовляється лише Девятий Час і „Блаженства”: пор. ΄Aνθολογιον, цит. тв., τομος Α’, с. 343.

[29] На сьогодні у візантійській літургійній традиції не всюди підчас відправи Літургії Передосвячених Дарів ієреїв допускається до співслужіння, хоча літургійні приписи передбачають співслужіння в час цієї Літургії як з єпископом, так і самих ієреїв. Пор. К. Никольский, цит. тв., приписи на сс. 471-490; І. Дольницький, цит. тв., с. 607-608.

[30] К. Никольский, цит. тв., с. 472.

[31] Ектенія (від гр. ΄εκτεινω –розтягую, подовжую) – благальна молитва, яку творять виголошувані дияконом прохання, на які люди відповідають: „Господи, помилуй” або „Подай, Господи”. У візантійсько-грецькій традиції, візантійсько-російській і візантійсько-румунській підчас Вечірні ієрей відмовляє 7 вечірніх молитов, а у візантійсько-українській і візантійсько-русинській – 8. Підчас Літургії Передосвячених Дарів у всіх цих традиціях ієрей пропускає 3 перші молитви і відмовляє їх пізніше – в часі малих єктеній. У візантійсько-російській традиції першу молитву ієрей відмовляє підчас Великої єктенії, а решта дві – підчас Малих єктеній, так що підчас третьої Малої єктенії ієрей не відмовляє вже жодної тихої молитви; пор. ΄Aνθολογιον, цит. пр., τομος Α’, с. 210-215; Liturghier, Editura Institului Biblic i de Misiune al Bisericii Ortodoxe Romne, Bucureti 2000, с. 265-272; Liturghier, Tipolitografia Trullo s.r.l., Roma-Blaj 1996, с. 12-15; Служебник, Tипографiя криптоферратскiя обители, Римъ 1983, s. 416-429, Лiтургiкон сiесть Служебник, фотолiфографiя Г.Д.Ц., Римъ 1952, s. 405-410; Божественна Літургія Передшеосвячених Дарів, Рим 1984, s. 21-39.

[32] Велика єктенія (`η μεγαλη συναπτη), яку теж звуть Мирною (΄ειρηνικά), тепер розміщена на початку Літургії св. Йоана Золотоустого та Літургії св. Василія Великого, а також на початку Літургії Передосвячених Дарів.

[33] У візантійській традиції Псалтир поділено на 20 частин, що звані катизмами. Слово катизма (гр. καθισμα – сидіння) походить від гр. слова καθίζω – сідати, посадити. Тут йдеться про те, що читаючи катизми можна сидіти. Кожна катизма ділиться на 3 менші частини, які звуть статіями (гр. στασεις, ц.-с. славы). Одну катизму звичайно складає кілька псалмів. Найбільше міститься у 18 катизмі: Пс. 119-133, яка м.ін. є відчитувана в Літургії Передосвячених Дарів.

[34] Дари, що їх споживатимуть на Літургії Передосвячених Дарів, було посвячено в час Євхаристії, яку відправляли в суботу чи неділю Великого Посту або на свято Благовіщення. У православній церкві і деяких католицьких Церквах візантійської традиції Дари на Літургії Передосвячених Дарів приготовляють так, що після посвячення кожну частку Господнього Тіла ієрей насичує з допомогою ложечки краплею Господньої Крові, і так приготовлені Дари потім переносить до місця збереження. Натомість у більшості католицьких Церков візантійської традиції Дари для Літургії Передосвячених Дарів приготовляється так, що в місце збереження вміщається лише Господнє Тіло; пор. К. Никольский, цит. тв., с. 470-471; Liturghier, Editura Institului Biblic i de Misiune al Bisericii Ortodoxe Romne, Bucureti 2000, с. 262-263; Liturghier, Tipolitografia Trullo s.r.l., Roma-Blaj 1996, с. 142; Служебник, Tипографiя криптоферратскiя обители, Римъ 1983, с. 409-410, Лiтургiкон сiесть Служебник, фотолiфографiя Г.Д.Ц., Римъ 1952, с. 402; Божественна Літургія Передшеосвячених Дарів, [друкарня криптоферратської обителі], Рим 1984, с. 12.

[35] Звізда (гр. ΄αστερίσκος). – це дві, з’єднані хрестовидно, загнуті металеві дуги, що їх ставлять на дискос.

[36] Пор. К. Никольский, цит. тв., с. 473; E. Branite, цит. тв., с. 257; Божественна Літургія Передшеосвячених Дарів, цит. вид., с. 31-33.

[37] Стихира (гр. τò στιχηρον) – це літургійний гімн, що складається із ряду стихів однієї ритмічної будови, більшістю взятих із Пс. 140 „Господи, візвав я до тебе”, але іноді з інших фрагментів Св. Письма.

[38] Вихід із кадильницею підчас Вечірні – це залишок Малого Виходу, який є на Євхаристії. Бо первісно Євхаристію відправляли у вечірні години, а пізніше вона була перенесена на ранні години. Пор. Родіон Головацький ЧСВВ, Пояснення богослужень, “Місіонер”, Жовква 1998, с. 6-9.

[39] Слово прокимен, від гр. προκειμενον, буквально означає те, що передує чомусь.

[40] У цей час завершується перша частина літургії світла, більш пов’язана із Вечірнею, і розпочинається друга частина літургії світла, тісно пов’язана з Літургією Передосвячених Дарів. Бо в рамках літургії оглашенних в Літургії Передосвячених Дарів можна виділити літургію світла, що як би складається із двох частин. Перша з них починається прочитуванням псалмів 18-ї катизми (Пс. 119 – 133) підчас проскомидії і закінчується співанням головного гімну Вечірні „Світе тихий”. Ця частина літургії світла значною мірою є пов’язана з Вечірнею (гр. τò λυχνικόν, лат. Lucernarium).

[41] Слово походить від гр. παροιμια , що означає приказку або прислів’я. У свою чергу друга частина починається від прокимну і тягнучись практично до кінця Літургії оглашенних тісно пов’язана з Літургією Передосвячених Дарів й часом називають її lucernarium Praesanctificatorum (гр. τò λυχνικόντων Προηγιασμενων); пор. E.Branite, Liturgica special pentru facultile de teologie, цит. пр., с. 266.

[42] На Великий Піст з понеділка по п’ятницю в рамках Вечірні та Літургії Передосвячених Дарів за принципом lectio continua щодня є два читання: перше з Бут. і друге з Прип. Також за принципом lectio continua читають з Вих. і з Йов. на Великий Понеділок, Вівторок і Середу на Літургії Передосвячених Дарів, у Великий Четвер на Вечірні з Лтургією св. Василія Великого та у Велику П’ятницю на Вечірні; пор. E. Branite, Liturgica general, Editura Institutului Biblic i de misiune al Bisericii Ortodoxe Romne, Bucureti 1993, с. 736; пор. Службы на каждый день Страстныя Седмицы, Синодальная Типографiя, Варшава 1931, с. 51-52; 102-103; 153-154; 184-185; 237-238.

[43] Алілуяріон (гр. `αλληλουϊαριον) це вибрані стихи псалмів чи іншої книги Св. Письма, які співались підчас „Алілуя” перед Євангелієм. У візантійській літургійній традиції „Алілуя” перед Євангелієм співають упродовж всього літургійного року, також і у Великий Піст – окрім Великої Суботи.

[44] У візантійській термінології літургійне слово „Апостол” означає як літургійну книгу, в якій містяться Діяння Апостолів та Апостольські Листи. Відповідником цього слова в латинській літургії є Епістола. В подальшій частині нашої статті слово „Апостол” вживатиметься власне у такому значенні.

[45]E. Branite, Liturgica special pentru facultaile de teologie, цит.вид., с. 268; A.Schmemann, цит. тв., с. 37.

[46] Службы на каждый день Страстныя Седмицы, цит.вид., с. 52-53; 104-105; 155; E. Branite, Liturgica special pentru facultaile de teologie, цит.вид., с. 258; К. Никольский, цит. тв., с. 480-481.

[47] Ця єктенія відмовляється лише з середи 4-го тижня Великого Посту. В цій єктенії відмовляється молитву за тих, хто хоче прийняти хрещення, тобто просвічення (το Φώτισμα) підчас найближчого празника Господнього Воскресіння. У свою чергу в попередній ектенії – за оглашенних – творять молитву за тих, хто в час найближчих свят Христового Воскресіння не буде охрещений.

[48] К. Никольский, цит. тв., с. 484-485.

[49] Liturghier, EdituraInstituluiBiblici de Misiune al Bisericii Ortodoxe Romne, Bucureti 2000, с. 284.

[50] Коли Літургію Передосвячених Дарів відправляє єпископ, то літургійні приписи допускають після Великого Входу і перед Благальною єктенією висвячення диякона. К. Никольский, цит. тв.,
с. 705-706.

[51] Маю на увазі возгласи „Сповнім вечірню молитву нашу Господеві” та „Вечора всього звершенного, святого, мирного й безгрішного у Господа просім”.

[52] Хоча тут із возгласом: ”За предложенні і передшеосвячені чесні дари Господу помолімся” та „Щоб чоловіколюбець Бог наш, прийнявши їх у святий, і пре небесний, і мисленний свій жертовник, як приємний запах духовний, зіслав нам божественну благодать і дар Святого Духа, помолімося”.

[53] Агнець (від лат. Agnus – Ягня) – це відповідник великої Гостії в латинському обряді.

[54] К. Ниикольский, цит. тв., с.488-489.

[55] У православній Церкві та у деяких католицьких Церквах візантійського обряду, де Дари для Літургії Передосвячених Дарів готують так, що після посвячення у Євхаристії кожна часточка Тіла Господнього була насичена краплею Господньої крові з допомогою ложечки, ієрей уділює св. Причастя вірним, промовляючи: „Чесного, і пресвятого, і пречистого Тіла і Крові Господа і Бога, і сСпаса нашого Ісуса Христа причащається раб Божий (раба Божа) N. На відпущення гріхів своїх і на життя вічне”. Натомість у більшості католицьких Церков візантійського обряду, де Дари до Літургії Передосвячених Дарів приготовляють у той спосіб,

[56] Маємо на увазі возглас „Прості, прийнявши божественних, святих, пречистих, безсмертних, небесних і животворящих, страшних Христових таїн, достойно благодарім Господа”.

[57] Тут йдеться про возглас „Вечір весь звершений, святий, мирний і безгрішний випросивши, самі себе, і один одного, і все життя наше Христу Богові віддаймо”.

[58] К. Никольский, цит. тв., с. 489-491.

[59]Epist. XXXV, Ad Decentium, IV,7 в: PL, XX, 555-556; пор. E. Branite, Liturgica special pentru facultaile de teologie, цит. вид., с. 253.

[60]BogusawNadolskiTChr, Liturgika, t.II, LiturgiaiCzas, Pallotinum, Pozna 1991, с. 70; там само, t.IV, Eucharystia, с. 260-261; TarsycjuszSinka CM, Liturgika, InstytutTeologicznyKsiyMisjonarzy, Krakw 1997, с. 132; PiotrTurbakSJ, Pjd zaMn. Modlitewnik zakonny, WAM, Krakw 1957, с. 201 i 213.

[61] У Польщі Літургія на честь Господніх Страстей складається з чотирьох частин: Літургії Слова, Поклоніння Хресту, св. Причастя і Процесії до Божого Гробу. Однак вказана остання частина має локальний характер.

[62] Liturgia Godzin. Codzienna modlitwa Ludu Boego, t.II, Wielki Post. Okres Wielkanocny, Pallotinum, Pozna 1984, с. 378: Вечірню відмовляють лише ті, хто не брав участі в післяполуденнному літургійному обряді; Msza z czytaniami, oprac. Tadeusz Loska SJ, Ksigarnia w. Jacka, Katowice 1993, с. 407.

[63] Літургійні приписи в латинському обряді не передбачають співслужіння у Месі Передосвячених Дарів. Там, де є такий звичай, ієреї, які асистують, вбирають альби і стули, а орнат убирає лише той, хто служить.

[64] У Польщі на Месі св. Господньої Вечері, яка починає Пасхальний Трідуум посвячують також одну велику Гостію, призначену для виставлення у Господньому Гробі після Літургії на честь Господніх Страстей у Велику П’ятницю.

[65] Msza z czytaniami, oprac. Tadeusz Loska SJ, цит. вид., с. 389-407; The Sunday Missal, red. Harold Winstone, Harper Collins Religious, London 1995, с. 258-277; Missel dominical de l’assemble, dition brepols, Paris 1972, s. 290-305. У Польщі по молитві після Причастя вірні в процесії йдуть до Божого Гробу, де Найсвятіші Тайни виставлено в монстранції для поклоніння, яке триває аж до початку Пасхальної Вечірні.

[66] B. Nadolski TChr, Liturgika, t.IV, Eucharystia, цит. вид., с. 257.

[67]The Missal in Latin and English, Burns Oates and Washbourne, London 1952, с. 357; Missel Quotidien, Brepols, Clervaux 1939, с. 553.

[68] Спочатку ієрей обкаджував дари, кажучи: „Це кадження, благословенне Тобою, хай підноситься до Тебе, Господи, а на нас хай зійде Твоє милосердя”. Потім ієрей обкаджував вівтар, відмовляючи Пс. 140, 2-4, після чого, віддаючи кадило дияконові, молився: „Хай Господь розпалить у нас вогонь своєї любові та розгориться вічна любов”.

[69] Це у послідуванні тодішньої Меси була молитва, яку відмовляли ще до обкадження дарів і вівтаря - The Missal in Latin and English, цит. вид., с. 392; 700; 718; Missel Quotidien, цит. вид., s. 574; 629.

[70] „Perceptio Corporis tui” („Прийняття Твого Тіла”), „Panem caelestem accipiam” („ Хліб небесний прийму”) і „Domine, non sum dignus” („Господи, я не є гідним”).

[71] У Польщі після св. Причастя, як і зараз, відбувалась процесія з Найсвятішими Дарами до Гроба.

[72]The Missal in Latin and English, цит. вид., с. 391-395; Missel Quotidien, цит. вид., с. 574-575; пор. Msza Rzymski z dodaniem naboestw nieszpornych, O.G.Lefebvre (oprac.), tum. S.wietlicki, H.Nowacki, Opactwo w.Andrzeja Lophem lez Bruges, Bruges 1931, с.830.

[73] К. Никольский, цит. тв., с. 488-489.

[74] У деяких візантійських Церквах (напр. візантійсько-румунській), там де підчас Євхаристії уділяють св. Причастя вірним не ложечкою, але через занурення Господнього Тіла у Господню Кров, трапляється, що ієрей після прийняття св. Причастя не занурює посвячених Видів до чаші, оскільки він уділяє св. Причастя вірним рукою із дискосу до уст. Натомість вино з чаші споживають виключно священнослужителі.

[75]The Missal in Latin and English, цит. вид., с. 392; 700; 718; Missel Quotidien, цит. вид., с. 574; 629.

[76] Пор. Катехизм Католицької Церкви, „Місіонер”, Жовква 2001, п. 1088; 1323; 1350; 1353.

[77]Николай Д. Успенский, Коллизия двух богословий в исправлении русских богослужебных книг в XVII веке, в: «Богословские Труды» XIII (1975), с. 160-161; пор. B. Nadolski TChr, Liturgika, t. IV, Eucharystia, с. 248.

[78]Н.Д. Успенский, цит. ст., с. 157.

[79] Н.Д. Успенский, цит. ст., с. 158.

[80] У Сакраментарії папи Григорія І (Великого) йдеться про те, що „два пресвітери найвищого рангу, схилившись з набожністю, входять до святилища чи туди, де б могло перебувати Господнє Тіло, яке було там встановлено попередньо, і кладуть його на диск. А піддиякон тримає перед ними чашу з непосвяченим вином, той же із пресвітерів, який поклав Господнє Тіло на диск, бере його, а другий пресвітер бере чашу та несуть на оголений вівтар. Проте папа (Потнифік) сидить, доки люди по черзі не поцілують хреста. Тому, коли папа чи люди цілують хрест, весь час співають антифон „Ось древо хресне” та відспівують Пс. 118. Після цілування хреста й поверненню [всіх] на свої місця папа піднімається перед вівтарем і ви[папа] мовляє [Отче наш та молитву заступництва]. Коли [люди] відповідять „Амінь”, [папа] бере святе [дари] і занурює його до чаші, не кажучи нічого. І всі приймають св. Причастя у тиші й весь обряд закінчується. Н.Д. Успенский, цит. ст., с. 160; PLLXXVIII, 86 B, C, D; PLLXXXVII, 87 A.

[81] B. Nadolski TChr, Liturgika, т. IV, Eucharystia, цит. вид., с. 247; 249; 254.

[82]Н.Д. Успенский, цит. ст., с. 158.

[83]Н.Д. Успенский, цит. ст., с. 158-159.

[84] Євхалогіон (гр. ευχη – молитва, λέγω – говорити) – літургійна книга, що мстить структуру богослужінь і молитви для різних потреб та обставин.

[85]Н.Д. Успенский, цит. ст., с. 162.

[86] Літургікон – книга для відправлення Вечірні, Утрені, Божественної Літургії та Літургії Передосвячених Дарів

[87]Н.Д. Успенский, цит. ст., с. 162.

[88] Пор. Aνθολογιον των `ιερων ‘ακολουθιων του `ολου ‘ενιαυτου, τομος Α’, s. 369.

[89] H.Paprocki, Liturgie Kocioa prawosawnego, Wydawnictwo „M”, Krakw 2003, с.233; A.Raes, La Communion au calice dans l’office byzantin des Prsanctifis, „Orientalia Christiana Periodica” 20 (1954), с.166-169; И.Карабинов, Святая чаша на Литургии Преждеосвященных Даров, „Християнское чтение” 95 (1915), зошит 6, с.740; зошит 7-8., с. 954.

[90]Liturghier, EdituraInstituluiBiblici de Misiune al Bisericii Ortodoxe Romne, Bucureti 2000, с. 292-293; Liturghier, Tipolitografia Trullo s.r.l., Roma-Blaj 1996, с. 159.

[91] К. Никольский, цит. тв., с. 705-706.

[92] Пор. Н.Д. Успенский, цит. ст., с. 161.

[93] Пор. ККСЦ, кан.715 2.

[94] Kodeks Prawa Kanonicznego, Pallotinum, Pozna 1984, кан. 945 1.

[95]A.Schmemann, цит. тв., с. 28.

[96] Paul Evdokimov, Prawosawie, PAX, Warszawa 1964, с. 276-277.

[97] Служебник, цит. вид., с. 426, Лiтургiкон сiесть Служебник, цит. вид., с. 415; Божественна Літургія Передшеосвячених Дарів, цит. вид., с. 33. У візантійсько-румунській традиції в рамках проскомидії лектор читає 3-й антифон аж до слів: „Увійдімо в житло його, упадім до підніжка стіп його” (Пс. 131, 7), які вимовляє голосно і протяжно, після чого чтець перериває читання антифону, а в пресвіторіумі дзвонять дзвоником. Вірні у цей час приклякають, а ієрей переносить дискос з передосвяченими дарами на боковий вівтар. Коли ієрей кладе дари на боковий вівтар, знову дзвонять дзвінки, вірні встають, а чтець продовжує читання антифону: „Устань, Господи, до твого відпочинку ти і кивот сили твоєї!” (Пс. 131,8). Тим часом ієрей продовжує приготування дарів; Liturghier, Editura Institului Biblic i de Misiune al Bisericii Ortodoxe Romne, Bucureti 2000, с. 270-272; Tipic Bisericesc, Petru Plea (ред.), Editura Arhiepiscopiei Ortodoxe de Alba Iulia, Alba Iulia 2002, с. 129-130.

[98] Liturghier,с. 284; Tipic Bisericesc, Petru Plea (ред.), цит. вид., с. 133; К. Никольский, цит. тв., с. 486; Служебник, цит. вид., с. 449, Лiтургiкон сiесть Служебник, цит. вид., с. 439; Божественна Літургія Передшеосвячених Дарів, цит. вид., с. 68. У візантійсько-російській традиції ці поклони поєднано з молитвою св. Єфрема Сирина.

[99] Пор. К. Никольский, цит. пр., с. 239-241.

[100] K. Bondaruk, цит. тв., с. 70-73.

[101] У суботу Великого Посту відправляють Літургію св. Йоана Золотоуста, а у Великий Четвер правлять Вечірню з Літургією св. Василія Великого.

[102] Пор. Службы на каждый день Страстныя Седмицы, цит. вид., с. 149-155; 182-188. Подібна проблема двукратного св. Причастя того ж дня та двукратно відправлених Вечірней стосується Вечірні свята Благовіщення, якщо воно випадає на Великий Піст чи Великий Тиждень. Тоді у переддень свята відправляють лише Вечірні, поєднані з Літургією св. Йоана Золотоустого або св. Василія Великого. Тут слід теж нагадати, що якщо в латинському обряді неділі й урочистості мають І Вечірні, які відправляються напередодні, та ІІ Вечірні, які відправляють у сам цей день, то візантійському обряду такий звичай незнайомий. Пор. К. Никольский, цит. тв., с. 562-566.

[103] B. Nadolski TChr, Liturgika, t.IV, Eucharystia, цит. вид. с. 256-257.

[104] Конституція про св. Літургію Sacrosanctum Concilium, п. 55 в:


: 2004.12.06 • 04:00
: 2006.03.29 • 01:00
: Про таїнства
11878


          


react.gif:


.
!



Статті
Про Бога та благодать Про Церкву Про таїнства Літургійний рік Загально про богослужіння Есхатологія Історія Про сатану Літургійні тексти Про автора веб сторінки
  •  
  •  

Конференції про тайні - Лодь 2013
Конференції про тайні (Лодь лютий-травень 2013):

Тайна сповіді (28 лютого 2013):
http://dobremedia.org/index.php/na-zywo/studio-lodz/konferencje/video/pokuta

Тайні у слжбі спільноти: тайна рукоположення та подружжя (12 березня 2013 року):
http://dobremedia.org/index.php/na-zywo/studio-lodz/konferencje/video/sakrament-wice-i-maestwa

Тайна Євхаристії (8 травня 2013):
http://www.dobremedia.org/index.php/na-zywo/studio-lodz/konferencje/video/eucharystia

Пошук





Newsletter
,
ϳ
³
828 ϳ

^ ^

  Site powered by GuppY v4.5.19 2004-2011 - CeCILL Free License